Психологічні механізми захисту від стресу

Наприклад, уже Фрейд у своїх пізніх роботах, вивчаючи травматичний досвід Першої світової війни, показав, що одна із сутей травми – це те, що травма застає нас зненацька, ми до неї не підготовлені, і в цьому сенсі безпорадні: коли з нами трапляється травматичний досвід, ми почуваємося просто як тріска на хвилях.

До речі, це одна з причин, чому люди потім схильні повторювати досвід, що травмує (повертаються на війну, наприклад), свідомо чи несвідомо. Тому що коли ти повторюєш, то начебто починаєш контролювати ситуацію, вже знаєш, що станеться. А коли актуальна травма трапилася, ти був зовсім не готовий до неї, це просто з тобою сталося; або ти думав, що готовий, але виявився зовсім не готовим до того, що переживав, або що з тобою відбувалося. Фрейд називав це «автоматична тривога»: тобто щось один раз мене підвело, тепер я це взагалі ніколи не «вимикаю». Люди не можуть спати, наприклад, або щось подібне.

Тому коли ми говоримо, що може бути якоюсь психогігієною, то це, мабуть, два правила:

1. Намагайтеся максимально підготуватися: наприклад, що я робитиму, якщо почнеться повітряна тривога.

Це, до речі, значною мірою відповідальність держави. Ми бачимо в багатьох країнах, які перебувають у стані війни, як вони готують своє населення до того, щоб людина знала, що вона робитиме в різних ситуаціях, як вона зможе впоратися з цим тощо.

2. Навчіться розрізняти реальність і фантазії.

Зовнішня травма пробуджує наші найглибші несвідомі страхи та фантазії, ми перестаємо розрізняти, що насправді відбувається, а що ми собі уявляємо. І в цьому сенсі дуже важливо завжди повертатися до першої рекомендації, що ми маємо знати та робити.

Людині дуже важливо розуміти, що вона справді може зробити в реальності й що матиме реальні наслідки. Наприклад, якщо я перейду у внутрішню кімнату, за дві стіни від вулиці, то буду в більшій безпеці. Якщо відправлю дітей в евакуацію, вони будуть у більшій безпеці. Якщо я піду допомагати волонтерам, зроблю внесок у закінчення війни тощо.

Це дуже допомагає, якщо пережив на власному досвіді.

Пам’ятаю, як у перші тижні війни ми з сім’єю кілька днів ховалися від обстрілу в підвалі, і моя уява малювала страшні картини, що відбувається зовні. А потім я виїхав до волонтерів, чимось їм допоміг, і, коли повертався назад, у мене машина застрягла в снігу, а в цей момент почався обстріл. Неподалік кілька чоловіків розгрібали лопатами сніг. І ось я стою і вирішую питання: попросити їх допомогти мені з машиною чи ховатися від обстрілу? Вони спокійно продовжують розгрібати сніг, не реагуючи на вибухи. І я в них питаю: «Чому ви не ховаєтеся?» А вони відповідають: «Це касетні боєприпаси, і вони йдуть «від нас», а не «до нас», отже, нічого страшного». Потім ми разом відкопуємо машину, і після цього я повертаюся вже зовсім в іншому стані – краще розумію ситуацію, краще усвідомлюю, що можу робити.

Отже, підготовка, тренування – це той спосіб, який допомагає прибрати токсичний стан.

Стаття підготовлена в рамках проєкту «Стресооборона: український рецепт» за матеріалами онлайн-розмови Сергія Роголя та Ігоря Романова

Підписуйтесь на наш YouTube-канал і не пропускайте найкорисніші відео-матеріали від Beauty HUB!